是以瀬戸内沿岸一带的竹原市为舞台，以一位喜欢摄影的女高中生泽渡枫和她朋友的故事。以《水星领航员》的工作人员为中心的制作阵容。

在作品中忠实地再现竹原的街道和风景

原本住在汐入的主角澤渡楓，決定用升高中的機會搬回到因父親過世而逐漸疏遠的竹原。之後楓與一直住在竹原的幼時玩伴塙薰重逢，並且與岡崎乃理惠、櫻田麻音成為朋友。四人一起進入竹原南高校（虛構）就讀；之後在因緣際會下與憧憬的職業攝影師志保美梨紅相遇，汐入的好友三次千尋來竹原玩、與父親約好卻因父親過世未能實現的與父親再次同遊憧憬之路（竹原的一個祭典），以及「我們的展」的展出。

As a little girl, Fuu Sawatari’s father taught her to love photography. They took pictures everywhere they went. But after he passed away, seeing those photographs only served as a reminder of her loss, so she locked them away to be forgotten. Years later, the pictures remind Fuu of all the happy memories of her father that she will carry with her forever.

Fu Sawatari ist ein liebes, unheimlich schüchternes Mädchen, das nach fünf Jahren Abwesenheit in eine, von ihrem verstorbenen Vater geliebte, Kleinstadt zieht und jeden Tag neue Abenteuer erlebt. Ihre große Leidenschaft ist die Fotografie. Selbst ohne ihre kleine Kamera hält sie ständig Ausschau nach tollen Motiven und knipst symbolisch mit ihrem Finger ein schönes Bild. Leider ist sie in solchen Momenten immer ein wenig abwesend und bringt sich nicht selten in Schwierigkeiten. Glücklicherweise steht ihr ihre beste Freundin Kaoru Hanawa immer zu Seite und spielt den Aufpasser für die tollpatschige Fu.

Fu Sawatari, è una studentessa del primo anno delle superiori, che ama la fotografia e non si separa mai dalla sua vecchia macchinetta fotografica a pellicola: una Rollei 35S. la ragazza si trasferisce a Takehara, deliziosa cittadina poco distante da Hiroshima, affacciata sul Mare Interno di fronte a Shikoku, luogo natale del defunto padre. Veniamo coinvolti nelle atmosfere di uno slice of life, che racconta un ritorno alle radici per curare le ferite dell'animo, una storia che segue la protagonista mentre impara ad amare la sua nuova terra e stringe nuove ed importanti amicizie.

沢渡楓は少し内気で写真が大好きな女の子。父親の遺したカメラで楓が撮る写真は、見る人を幸せな気持ちにして、心と心をつないでいきます。高校入学を機に、瀬戸内海にある父親との思い出の町・竹原へと引っ越してきた楓は、幼なじみの塙かおると再会。岡崎のりえ、桜田麻音という新しい親友もできました。4人は高校1年、2年と一緒の時間を過ごしながら、さまざまな経験や出会いを重ねて、それぞれに一歩一歩、成長してきたのでした。

Quando menina, o pai de Fuu Sawatari a ensinou a amar a fotografia. Eles tiravam fotos em todos os lugares que iam. Mas depois que ele faleceu, ver aquelas fotos serviu apenas como um lembrete de sua perda, então ela as trancou para serem esquecidas. Anos depois, as fotos lembram a Fuu todas as lembranças felizes de seu pai que ela carregará para sempre.

Ще коли вона була маленькою дівчинкою, батько Саватарі Фуу навчив її любити фотографію. Вони фотографували скрізь, де б не опинялись. Але після того, як він пішов з життя, споглядання цих фотографій лише нагадувало про її втрату, тож вона зачинила їх, аби про них забули. Через роки фотографії нагадують Фуу всі щасливі спогади про батька, які вона віднесе з собою назавжди.